Етель Ліліан Войнич

Етель Ліліан Войнич 

(11 травня 1864, Корк, Ірландія — 27 липня 1960, Нью-Йорк) — ірландська письменниця та перекладачка, дочка математика Джорджа Буля. 
Перекладала українські твори англійською мовою.
Свого батька Етель Ліліан не знала, він помер, коли їй виповнилося всього півроку. Її мати залишила після смерті Джорджа Буля цікаві спогади. Дитинство Етель Ліліан було нелегким. Мати давала уроки математики, писала статті в газети та часописи, але коштів на життя бракувало. Коли Етель Ліліан виповнилося вісім років, вона важко захворіла. Мати не могла забезпечити їй гарний догляд, та відправила її до батькового брата, який працював керуючим на шахті. Це була похмура та дуже набожна людина, яка свято дотримувалася пуританських традиції у вихованні дітей.

У 1882 році Етель Ліліан отримала невелику спадщину, яка дозволила їй закінчити Берлінську консерваторію у 1885 році. Проте хвороба руки завадила Етель Ліліан стати музиканткою. Одночасно з навчанням музиці вона слухала лекції з слов'янознавства в Берлінському університеті. Під час навчання потоваришувала з революційними емігрантами: Сергієм Степняком-Кравчинським та Ф. Волковським. Одруження з польським революціонером Вілфрідом Войничем сприяли тому, що вона активно включилась у визвольний рух. Шлюб тривав всього кілька років, але прізвище чоловіка Етель Ліліан зберегла назавжди.

У 1887—1889 роках мешкала в Росії, де й почала власну літературну діяльність перекладами творів Миколи Гоголя, Всеволода Гаршина, Михайла Салтикова-Щедріна та інших російських письменників. Авторка романів «Ґедзь» (перший український переклад у 1929), «Джек Реймонд» (1901), «Олівія Летам» (1904), «Перервана дружба»(1910), «Скинь взуття своє» (1945).

1895 році Етель Ліліан приїздила до Львова, де познайомилася з Іваном Франком та Михайлом Павликом (з яким листувалася вже раніше). Була добре обізнана з діяльністю Михайла Драгоманова.

Опанувавши українську мову, на початку 90-х рр. почала перекладати українські народні пісні («Ой горе тій чайці» та інші), поезії Тараса Шевченка.

Серед англомовних інтерпретаторів Шевченка Войнич поруч з Вірою Річ — найвизначніша літературна постать, найобдарованіша поетично й музично. 1911 в Лондоні вийшла збірка Шевченкових поезій «Шість ліричних віршів», що включала «Заповіт», «Мені однаково, чи буду», «Минають дні, минають ночі», «Косар», «Минули літа молодії» (під назвою «Зима»), «Зоре моя вечірняя» (пролог до поеми «Княжна»). Найкращі серед її перекладів — «Заповіт» (найдосконаліший з усіх дотепер відомих двадцяти двох англомовних тлумачень), «Зоре моя вечірняя», «Мені однаково, чи буду». Безмежна щирість цих поезій проривається через її переклад. Войнич зберегла багатство змісту й своєрідність стилю першотворів: прийом перенесення, повтори, мелодійність внутрішніх рим, риторичні звертання. Найслабше перекладено вірш «Косар»: в англійському тексті домінує мотив жаху.

Переклади Войнич дотепер часто передруковуються, що засвідчує про їхню художньо-естетичну вартість. У книжці, куди включено також «Пісню про купця Калашникова» Михайла Лермонтова, вміщено написані Войнич передмову та нарис життя і творчості Шевченка. У нарисі англійська письменниця відзначає владну музику Шевченкових творів, розглядає його як світового лірика, як борця-волелюба, звертає увагу на умови життя українського поета, наводить уривки з його листів і повісті «Художник». Текст засвідчує, однак, недостатню поінформованість Войнич (помилкове твердження про повний занепад таланту Шевченка після заслання; плутанина в датуванні творів тощо).

Войнич присвятили вірші Микола Тарновський, Ліна Костенко. Микола Олійник змалював письменницю в трилогії «Пролог». 1981 на Київській кіностудії художніх фільмів імені О. П. Довженка створено трисерійний телефільм «Овід», відзначений Державною премією УРСР імені Т. Г. Шевченка (1982). 1957 в Нью-Йорку відбулася зустріч Войнич з українськими письменниками Василем Козаченком та Федором Маківчуком.

Етель Ліліан Войнич померла 27 липня 1960 року у віці 96 років. Згідно із заповітом, її тіло було піддано кремації, а прах розвіяний над Центральним парком Нью-Йорка.