30 квітня

 

30 квітня

Шевчук Василь Андрійович народився 30 квітня 1932 року в селі Бараші Ємільчинського району Житомирської області в сім'ї селянина.                 Закінчивши середню школу, 1950 року вступає на відділення української мови й літератури філологічного факультету Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. З 1955 року працював у редакції журналу «Піонерія», на кіностудії ім. О. П. Довженка, в редакціях газети «Літературна Україна» та «Романів і повістей» видавництва «Дніпро».        

У 1951 році в «Альманасі молодих» надрукував перші ліричні поезії. Тоді ж у журналі «Барвінок» — кілька дитячих віршів, що започаткували збірку «У труді зростаємо», яка вийшла 1953 року. Згодом з'явились друком поетичні книжки для дітей «Гілка яблуні» (1955), «Довгоногі косарі» (1959), «На зеленому роздоллі» (1968), науково-популярний нарис «Синочок сонця» (1960), повість «Горобиної ночі» (1960), збірка оповідань «Як Андрійко біди позбувся» (1965).        

У 1958 році виходить у світ збірка лірики В. Шевчука «Ходімо весну зустрічать!». Потім повісті «Зелений шум» (1963), «Вітрила» (1964), «Трублять лебеді над Славутичем» (1967).        

Етапною книгою для В. Шевчука став роман про Григорія Сковороду «Предтеча», який з'явився першим виданням 1969 року під назвою «Григорій Сковорода». Потім було ще три видання, з них одне російською мовою. Роман мав широкий розголос серед критики й читацької громадськості, й, можливо, це надихнуло автора на цілу серію історичних та історико-біографічних творів. Так, він пише і 1972 року видає роман «Побратими, або Пригоди двох запорожців на суходолі, в морі та під водою». 1980 року виходить роман-дослідження В. Шевчука «Велесич», в якому подано нову концепцію прочитання перлини давньоруської літератури «Слово о полку Ігоревім». Одночасно В. Шевчук робить віршований переспів пам'ятки, що 1982 року з'являється окремою книжкою і стає в ряд кращих поетичних інтерпретацій «Слова».        

Історичну серію продовжує і коротка трилогія «Під вічним небом» (1985), до якої входять психологічні і водночас документально вивірені твори про Сократа, молодого Г. Сковороду та Ганді.        Після сучасного роману «Злам» (1982), в якому висвітлено зсередини, психологічно, труди та дні творчої інтелігенції, В. Шевчук повертається до історичної теми і пише та видає дилогію про Т. Г. Шевченка «Син волі» (1984) й «Tеpнoвий світ» (1986). Власне, вона була почата ще двадцять років тому повістю про дитинство Кобзаря «Вітрила» й продовжена у певній мірі романом «Фенікс» (1988). У цих творах розповідається про весь життєвий шлях Тараса Григоровича Шевченка.        

У дилогії, що нині має назву «Син волі», події подано через сприймання великого Кобзаря. Читаючи, ми ніби стаємо свідками його не тільки зовнішнього, а й внутрішнього, духовного життя. Цьому сприяє і побудова твору — асоціативна, із ретроспекціями.        

Ще 1982 року В. Шевчук опублікував у журналі «Дніпро» драматичну поему «У затінку біля Хрещатика», а в «Літературній Україні» уривок із драматичної поеми «Князь Кий». Ці та інші поетичні драми вийшли окремою книжкою «Русь первоцвітна».        

В. Шевчук — лауреат премії ім. Андрія Головка за 1986p. 

Аромат бібліотеки

    Аромат бібліотеки

       

           Парфумер Крістофер Бросіус, розробник провокаційною серії I Hate Perfume - «Я ненавиджу духи», презентував новий аромат «В бібліотеці». За його словами, ці духи - тепла суміш англійського роману, легкого натяку на полірування для дерев'яних полиць і запаху палітурки з потертої тканини, марокканської і російської шкіри.

           Основна нота була скопійована Бросіусом з одного з улюблених парфумером романів, вперше опублікованого в 1927 році. Оригінальна перше видання з перших ста примірників, підписане автором (його ім'я не називається), творець аромату «В бібліотеці» знайшов у відмінному стані в одному з книжкових магазинів Лондона. Солодкуватий деревний запах настільки вразив Бросіуса, що парфумер провів кілька місяців, прагнучи зберегти його; результатом роботи і став новий парфум «В бібліотеці». Звичайно ж, аромат дуже специфічний і адресований шанувальникам авторської парфумерії; втім, ми не виключаємо, що крапелька цих духів доповнить образ класичної бібліотекарки...

28 квітня народилася Харпер Лі.

28 квітня народилася Харпер Лі.

Харпер Лі — американська письменниця  народилася у Монровіль, Алабама.

Лі — юрист за освітою і за фахом, автор роману "Вбити пересмішника" ("То Kill a Mockingbird", 1960), удостоєного Пулітцерівської премії за 1960 p., перекладеного багатьма мовами світу, який очолював списки бестселерів упродовж тривалого часу. Після такого блискучого дебюту Лі оголосила, що працює над другим романом, який, проте, так і не з'явився.

Лі народилася та виросла в невеликому містечку Монровіль штату Алабама в сім'ї адвоката, навчалася у коледжі Монтомері, а 1945 р. вступила в Алабамський університет. У 1950 р. вона вступила на роботу у Нью-Йоркський відділ бронювання авіакомпанії. У вільний час почала писати. Два есе та кілька оповідань показала літературному агентові, який порадив їй одне з оповідань розвинути в повість або роман. У 1957 р. Лі звернулася до видавництва "Ліппінкотт" з рукописом свого роману. їй порадили змінити композицію, на що пішло три роки праці.

Епіграфом до свого роману Лі взяла слова чудового англійського дитячого письменника Ч. Лема: "Юристи, напевне, теж колись були дітьми".

Секрет успіху першого роману Лі складався з багатьох факторів. Одним із них стало своєрідне звучання авторського голосу. У романі описані події 1935 р., що відбуваються у провінційному містечку Мейкомбе штату Алабама і відтворені з точки зору дівчинки, яка проживає в романі період від шести до дев'яти років, доньки юриста Аттікуса Фінча. Але дуже часто в тон оповіді та оцінки того, що відбувається, втручається голос 33-річної письменниці. Ось, приміром, як описано навчання першокласників читанню за новою системою: "...міс Керолайн махала в нас перед носом картками, на яких було виведено друкованими літерами: "кит", "кіт", "дім", "дим". Від нас, вочевидь, не вимагалося жодних коментарів, і клас мовчазно приймав ці імпресіоністичні одкровення".

Лі змальовує шлях становлення людини, формування тих понять і уявлень, які визначають саму її сутність. Тому в назву роману винесено слова "вбити пересмішника", якими можна було б назвати один із кількох епізодів роману: Аттікус купив у подарунок своїм дітям духові рушниці для вправляння у спортивній стрільбі. Але з такої рушниці можна було підстрелити й птаха. І слова Аттікуса про те, що найбільшим гріхом було б убити пересмішника — найбезневиннішу пташку, яка не клює ягід, а лише співає всім на радість, — виростають під кінець роману до рівня притчі, коли безкомпромісному юристові Аттікусу, здатному захистити в суді темношкірого Робінсона всупереч суспільній опінії містечка, доводиться йти на компроміс. Його переслідують, йому погрожують, вночі нападають на його дітей, котрі повертаються зі шкільного вечора, і вступається за них син із сусідської родини Редлі, котрий випадково опинився на місці злочину, цілком десоціалізований, відівчений від спілкування з людьми, позаяк у підлітковому віці вчинив переступ, за який батьки тримали його в домі на правах в'язня.

Захищаючи дітей у суцільній пітьмі, Редлі випадково вбиває нападника його ж зброєю. І, осмислюючи ситуацію над тілом пораненого сина, котрий лежить без свідомості, Аттікус готовий засвідчити на суді, що кривдника вбив, захищаючись, хлопчик. Тільки так можна уникнути несправедливого покарання Редлі. Потім вирішують сказати, що Боб Юел сам упав на свій ніж. Але сказати неправду має і присутня при нападі зовсім ше маленька восьмилітня Джин Луїза. І вона запевняє, що все зрозуміла. А на батькове запитання: "Що ти хочеш цим сказати?" — відповідає: "Ну, це було б ніби як збити пересмішника, адже так?" І за цими словами стоять зовсім не дитячі думки про те, що бути людиною — означає вміти відрізнити крик дикого птаха від наслідування йому пересмішником; бути людиною — це збагнути, що "майже всі люди хороші, коли їх, урешті-решт, зрозумієш". Ця афористично висловлена думка звучить переконливо в устах восьмилітньої дівчинки, позаяк дітям взагалі властиве загострене почуття справедливості. Так під кінець роману практично перевірено виховну систему Аттікуса, переконаного, що дітям завжди слід говорити правду: "Коли дитина про що-небудь запитує, заради всього святого, не ухиляйся, а відповідай. І не заговорюй зуби. Діти є дітьми, але вони помічають викрутаси не гірше за дорослих, і будь-який виверт збиває їх з пантелику".

Роман Лі з'явився услід за повістями Дж. Селінджера "Над прірвою у житі" (1951) і "Вино з кульбаби" Р. Бредбері (1957), близькими йому за тематикою і проблематикою.

Українською мовою роман "Убити пересмішника" переклав М. Харенко.

26 квітня 180 ровік Першому виданню "Кобзаря"

26 квітня 

180 ровік 

Першому виданню "Кобзаря"

26 квітня 1840 року за сприяння письменника Євгена Гребінки і поміщика Петра Мартоса вийшла перша поетична збірка Тараса Шевченка, до якої увійшло вісім його творів. Останнє прижиттєве видання «Кобзаря» містило вже 43 вірші і було першим, надрукованим за українським фонетичним правописом.

Писати вірші Тарас Шевченко почав ще кріпаком, за його свідченням, у 1837 році і через рік, коли він вже став вільною людиною та був зарахований студентом до Петербурзької академії мистецтв, про його пристрасть до поезії стало відомо поету Євгену Гребінці, з яким Шевченко був знайомий з 1835 року, — під враженням від звістки про смерть у Полтаві Івана Котляревського Шевченко написав йому посвяту «На вічну пам'ять Котляревському, яку разом з чотирма іншими поезіями передав Гребінці для публікації в його альманасі «Ластівка».

В кінці 1839 року Гребінка познайомив Шевченка зі своїм приятелем по Ніжинській гімназії відставним штаб-ротмістром, полтавським поміщиком Петром Івановичем Мартосом, небайдужою до літератури людиною, гімназійним товаришем Миколи Гоголя і дописувачем у літературні альманахи. За рекомендацією Гребінки він замовив у Шевченка свій акварельний портрет і під час одного із сеансів, коли йому довелось позувати у квартирі художника, Мартос побачив рукописи з його віршами. Вражений прочитаним, він, отримавши схвальний відгук про них Гребінки, вирішив видати вірші Шевченка окремою книжкою.

12 (25) лютого 1840 року Євген Гребінка отримав схвальний вердикт Петербурзького цензурного комітету і 26 квітня 1840 року накладом 1 000 примірників вийшла перша збірка поезій Тараса Шевченка, видана коштом Петра Мартоса, до якої увійшло вісім творів: «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами!», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ'яненка», «Іван Підкова» і «Тарасова ніч».

Титульна сторінка «Кобзаря» 1840 рок 

Виданий на хорошому папері з офортом на початку книги за малюнком Василя Штернберга, «Кобзар», надрукований «ярижкою», незважаючи на високу ціну в 1 карбованець сріблом, досить швидко був проданий. Він отримав схвальні відгуки, а автором першої друкованої рецензії, опублікованої в журналі «Маяк», став цензор «Кобзаря» Петро Корсаков. Через чотири роки збірка Шевченка була доповнена поемою «Гайдамаки» і перевидана під назвою «Чигиринський Кобзар».

Після повернення Шевченка із заслання в 1858 році він розсварився з Мартосом і з третього видання «Кобзаря» 1860 року, яке містило вже 17 творів і було надруковане за кошти черкаського цукрозаводчика Платона Симиренка, посвята Петру Мартосу була знята.

Останнє прижиттєве видання «Кобзаря» почало публікуватись у 1861 році  (останній номер вийшов уже по смерті поета) — до нього увійшло 43 поетичних твори і воно стало першим, надрукованим українським фонетичним правописом «кулішівкою» транслітерацією (Куліші́вка, або Система Куліша — український фонетичний правопис, застосований Пантелеймоном Кулішем наприкінці 1850-х років.)

Як стати письменником!

Як стати письменником!

Здається, що написати книгу може тільки хтось ну дуже особливий. Як взагалі люди це роблять? Де хто з письменників долучився до цього мистецтва раніше. 

«Почав я писати …  ще в нижчій гімназії», писав Іван Франко. 

Дехто у досить зрілому віці, як  

Пауло Коельо — бразильський письменник і поет. Першу книгу випустив у 40 років, всього написав більше 20 літературних творів. Загальний наклад проданих примірників — 300 млн. Другий роман письменника «Алхімік» увійшов до Книги рекордів Гіннеса за величиною продажу. Пауло — найпопулярніший автор серед усіх, хто пише португальською мовою. 

Звичайно, щоб написати свій твір, потрібні й чималі знання, і незвичайна уява, талант, і сила волі, і терплячість, і, без сумніву, вміння викладати свої думки на папері. Якщо все це у вас є, прийшов час випустити бестселер. Ось кілька порад, які допоможуть вам написати свою книгу.

Про що писати

Подумайте, чому і для чого ви хочете написати книгу. Чим поділитися з читачами, про що розповісти, до чого підштовхнути? Втім, доречна і така відповідь: «Я хочу написати книгу, щоб стати знаменитим».

Знайдіть тему, яка вас захоплює, в якій ви розбираєтеся або можете залучити експертів для допомоги.

Можна зібрати в книзі мудрість багатьох людей або поради, які дали вам ваші батьки і які допомогли вам досягти успіху в житті. Можна написати про свій життєвий досвід та професійний шлях або описати біографію знаменитих особистостей.

А може бути, ви давно хочете розповісти людям про вигадані світи та їхніх героїв, відкрити фантазійний світ минулого, теперішнього або майбутнього? Це теж відмінні теми для книги, яка обов'язково знайде свого читача.

Неважливо, проза це, вірші або нон-фікшн, порада одна: починайте!

Складіть план або накидайте сюжет

План книги або сюжет, якщо ви задумали художній твір, допоможе вам легше просуватися в написанні і створити в підсумку цілісний текст.

План може виглядати по-різному: один за одним пункти, що нагадують звичний зміст книги, карта думок або просто послідовність подій. Якщо ви поки не готові скласти план, запишіть всі ідеї, які рояться у вас у голові, на окремих картках, а потім спробуйте зібрати їх в єдину картину.

Також вам можуть бути корисні короткі довідки з описом ключових рис і характеристик головних героїв твору. Така картотека дозволить зробити персонажів більш живими і наочніше показати характери.

Як почати писати книгу

Почати незважаючи ні на що. Мало часу? Немає відповідного місця, щоб усамітнитися? Думки плутаються, і ви не розумієте, якою буде перший розділ? Залиште ці відмовки і сідайте за будь-який стіл, назвіть його робочим і починайте писати.

Багато авторів пишуть нелінійно: починають з середини, з кінця, перескакують з думки на думку. Така методика дозволяє підтримувати градус зацікавленості та ефективності роботи. Пишіть те, що пишеться, а вже потім ви розташуєте розділи в потрібному порядку, зробите обрамлення зі вступу і висновку.

Спочатку пишіть, потім редагуйте

Істина в тому, що потрібно спочатку писати, віддавшись повністю пориву і занурившись у стан потоку, а через деякий час повертатися до написаного і редагувати. Намагаючись шліфувати текст у процесі написання, ви виходите зі стану потоку, втрачаєте думку і нестандартні обороти. Але ж куди ефективніше написати 10 тисяч знаків «непричісаного» тексту, ніж 3-4 тисячі вивіреного і зваженого.

Як не відволікатися

Наскільки це можливо, створіть собі ідеальні умови для написання книги. Що допомагає вам писати? Тиша, білий шум, класична музика? Зробіть все, що у ваших силах, щоб забезпечити собі ідеальні умови.

Заведіть для себе ритуал. Наприклад, Джек Керуак перед початком роботи запалював свічку, а закінчивши писати, задував її. Запалена свічка була сигналом для мозку - час творити. Придумайте свій ритуал, який налаштує вас на роботу: починайте в один і той же час або слухайте улюблений музичний твір перед роботою.

Як не закинути написання книги

Зробіть публічну заяву. Друзям, близьким або дописувачам у соцмережах розкажіть, що почали писати книгу і плануєте закінчити її до такого-то терміну. Публічні зобов'язання не дадуть вам розслабитися.

Пишіть кожен день. Що б не відбувалося, який би настрій у вас не був, пишіть хоча б по 20-30 хвилин щодня. Постарайтеся не розривати ланцюжок. Якщо спочатку муза під час вашої роботи буде десь блукати, будьте наполегливі. Продовжуйте писати, конструювати сюжет або збирати матеріали. Згодом муза почне приходити вчасно.

Обсяг багатьох книг - не більше 30 тисяч слів. Якщо за півгодини ви будете встигати написати 150 слів, то 30 тисяч слів напишете трохи більше ніж за 12 стандартних робочих днів.

Як писати цікаво

Більше історій! Люди люблять історії з особистого досвіду, вони довіряють їм. Будьте хорошим оповідачем.

Уникайте кліше, стійких виразів і нудної офіційної мови. Не нагромаджуйте складні слова у хвацько закручені конструкції. Вигадуйте свої образи і метафори, щоб захопити читача свіжістю свого стилю. Пишіть простими реченнями, щоб книгу було легко читати. Створюйте і розвивайте свій власний впізнаваний стиль: ритм, мову, образотворчі засоби.

Де шукати натхнення

А вам воно не потрібно. Правда. Сприймайте написання книги як роботу. Вона може бути легкою і приємною, а іноді важкою і нудною, але це робота, і вам доводиться її робити, якщо ви хочете (підставте потрібне) донести свої ідеї, образи та історії до аудиторії, створити справжній бестселер, заробити грошей, стати відомим автором і творити далі...

Якщо ви будете писати тільки тоді, коли у вас є натхнення, цей процес може затягнутися на роки, а може і не закінчитися зовсім.

Втім, можна трохи підштовхнути свій мозок до творчості. Спробуйте більше гуляти. Кажуть, ноги - колеса думок. До багатьох письменників ідеї приходили саме під час прогулянок на свіжому повітрі. Спілкуйтеся з людьми, слухайте музику, поснідайте в улюбленому кафе. А може бути, натхнення приходить, коли ви робите якусь роботу по дому або в саду?

А ще спостерігайте за навколишнім світом, він так часто підкидає історії та сюжети, потрібно тільки встигати їх ловити. Тримайте напоготові маленький блокнот або смартфон, щоб фіксувати думки, спостереження, ідеї, які відвідали вас. Якщо записувати все, що відбувається навколо, дуже скоро ви наберете матеріал на кілька книг.

Успіху у написанні шедеврів!

23 квітня відзначається 100 років від дня народження Гигорія Михайловича Тютюнника

23 квітня відзначається 

100 років від дня народження 

Григорія Михайловича Тютюнника 

українського прозаїка, поета  

Народився в селі Шилівка Зіньківського району на Полтавщині. У 1938— 1941  роках разом з О. Гончаром навчався у Харківському університеті на літературному факультеті, який закінчив у 1946 році. На початку другої світової війни письменник добровільно пішов на фронт, двічі був тяжко поранений, двічі втікав з полону, брав участь у діях партизанських загонів, які вели боротьбу з ворогом на території Кіровоградщини, Чехословаччини.  Воєнне лихоліття назавжди вкарбувалося в пам'яті і свідомості письменника, до останніх днів життя нагадувало про себе осколком біля серця. У 1947 році приїхав ув Кам’янку . Був на педагогічній роботі, працював співробітником львівського журналу «Жовтень», вів активну і напружену літературну діяльність. Творчий доробок митця складають збірку оповідань «Зоряні межі» (1950), повість «Хмарка сонця не заступить» (1957). У березні 1949 році одружився з Оленою Федотівною Черненко. З квітня цього ж року став рухатися осколок по краю легені і підривав могутнє здоров’я Григорія. Операція, ще одна, і ще. Аж доки в 1953 році вийняв осколок Амосов. Але функції організму були підірвані. « В 1961 році 24 серпня ми переїхали до Львова, а 29 серпня Григорій обрав собі вічну квартиру.» писала дружина покійного. Першим читачем його творів, порадником і другом була його дружина – Олена Федотівна Черненко. Вірною його пам’яті вона залишалася все своє життя.  Саме завдяки О.Ф.Черненко були підготовлені до друку його неопубліковані за життя твори.

Вже після смерті письменника; світ побачив його збірку поезій воєнного часу 

«Журавлині ключі» який був написаний 1963.

 

Похованій на Личаківському цвинтарі.

 
Український письменник — Тютюнник Григір Михайлович (1931—1980) доводиться йому молодшим братом по батькові. Брати Григорій і Григір Тютюнники отримали одне й те саме ім'я Григорій через випадковий збіг обставин. Григорія насправді хотіли назвати Георгієм (Їгорем). Записувати дитину відрядили діда по матері, який по дорозі до сільради добряче випив за здоров'я новонародженого. Коли ж потрапив до сільради, то переплутав ім'я і записав онука Григорієм. Про дідову витівку дізналися, коли Їгору-Григорію було вже років п'ятнадцять — на той час у Михайла Тютюнника у новій сім'ї уже підростав другий син, за іронією долі, теж Григорій. Згодом, щоб відрізняли братів, молодшого стали звати Григором.

Званням лауреата Шевченківської премії за роман “Вир”  
письменник Григорій Тютюнник удостоєний посмертно в 1963 році.

Рекомендований список книжок українських письменників для дітей та підлітків

Рекомендований список книжок українських письменників для дітей та підлітків

Класика (для дітей)

1.     Андієвська Емма. Казки Емми Андієвської. Проза

2.     Білоус Дмитро. Диво калинове. Поезія

3.     Васильченко Степан. Приблуда Проза

4.     Винниченко Володимир. Федько-халамидник. Кумедія з Костем. Проза

5.     Вінграновський Микола. Сіроманець. Проза

6.     Гуцало Євген. Лелеченя. Проза

7.     Калинець Ігор. Вертеп маленького хлопчика. Проза

8.     Костенко Ліна. Бузиновий цар.

9.     Королів-Старий Василь. «Нечиста сила», «Хуха-Моховинка», «Потерчата». Проза

10.                       Коцюбинський Михайло. Ялинка. Харитя. Маленький грішник. Проза

11.                       Лепкий Богдан. Казка мойого життя. Проза

12.                       Леся Українка. Біда навчить. Поетична казка

13.                      Нестайко Всеволод Незвичайні пригоди в Лісовій школі. В країні Сонячних зайчиків. Тореадори з Васюківки. Проза

14.                       Павличко Дмитро. Золоторогий олень. Поетична казка

15.                       Пчілка Олена. Сосонка. Рафаелеві янголята. Проза

16.                       Франко Іван. Коли ще звірі говорили. Лис Микита. Малий Мирон. Красне писання. Олівець. Проза

17.                       Шевчук Валерій. Панна квітів: Казки. Проза

Сучасна література (для дітей)

1.     Андрусяк Іван. М’яке та пухнасте. Поезія

2.     Бачинський Андрій. Неймовірні пригоди Остапа і Даринки, Канікули Остапа і Даринки. Проза

3.     Воронина Леся. Прибулець з країни Нямликів. Таємне товариство боягузів. Таємне товариство брехунів. Суперагент 000. Таємниця золотого кенгуру. Проза

4.     Григорів Михайло. Зелена квітка тиші. Поезія

5.     Дерманський Олександр. Серія книжок про Чудове Чудовисько. Король Буків або Таємниця Смарагдової книги. Проза

6.     Кирпа Галина. Місяць у колисці. Поезія

7.     Кокотюха Андрій. Таємниця козацького скарбу. Таємниця козацького човна. Проза

8.     Малик Галина. Незвичайні пригоди Алі в Країні Недоладії. Проза

9.     Матіяш Богдана. Казки Різдва. Проза

10.                       Мензатюк Зірка. Таємниця козацької шаблі. Київські казки. Проза

11.                       Мовчун Леся. Арфа для павучка. Проза

12.                       Гаврош Олександр. Пригоди тричі славного розбійника Пинті. Розбійник Пинтя у Заклятому місті. Проза

13.                       Гридін Сергій. Федько, прибулець з Інтернету; Федько у віртуальному місті. Федько у пошуках Чупакабри. Проза

14.                       Качан Анатолій. Листи з осіннього саду. Поезія

15.                       Пагутяк Галина. Лялечка і Мацько. Втеча звірівабо Новий бестіарій. Проза

16.                       Прохаськи Тарас і Мар’яна. Хто зробить сніг? Куди зникло море? Проза

17.                       Рутківський Володимир. Ганнуся. Проза

18.                       Ткачук Галина. Вечірні крамниці вулиці Волоської. Проза

19.                       Читай Володимир. Історії Чарівного Лісу. Проза

20.                       Книжки серії «Життя видатних дітей». Проза

Класика (для підлітків)

1.     Бічуя Ніна. Шпага Славка Беркути.

2.     Близнець Віктор. Звук павутинки. Проза

3.     Вільде Ірина. Метелики на шпильках. Повнолітні діти. Проза

4.     Гуцало Євген. Олень-Август. Проза

5.     Дімаров Анатолій. На коні й під конем. Проза

6.     Довженко Олександр. Зачарована Десна. Проза

7.     Запаренко Панас. Дума про дитинство. Проза

8.     Королів-Старий Василь. Чмелик. Проза

9.     Малик Володимир. Таємний посол. Проза

10.                       Стефаник Василь. Моє слово. Проза

11.                       Тютюнник Григір. Облога. Климко. Вогник далеко в степу. Дивак. Проза

12.                       Чайковський Андрій. Сагайдачний. Проза

Сучасна література (для підлітків)

1.     Арєнєв Володимир. Бісова душа, або Заклятий скарб. Проза. Фантастика

2.     Бердт Валентин. Мій друг Юрко Циркуль. Проза

3.     Гридін Сергій. Не такий. Проза

4.     Думанська Оксана. Школярка з передмістя. Проза

5.     Дяченки Марина та Сергій. Ключ від Королівства. Проза. Фантастика

6.     Коктюха Андрій. Мисливці за привидами. Проза. Детектив

7.     Лущевська Оксана. Друзі за листуванням. Найкращі друзі. Інший дім. Проза

8.     Малик Галина. Абра&Кадабра. Злочинці з паралельного світу. Злочинці з паралельного світу – 2. Проза

9.     Матвієнко Костянтин. Гроза над Славутичем. Проза.

10.                       Матіяш Дзвінка. День сніговика. Проза

11.                       Мензатюк Зірка. Як я руйнувала імперію. Проза

12.                       Морозенко Марія. Іван Сірко – великий характерник. Іван Сірко, славетний кошовий. Проза

13.                       Оксеник Сергій. Лісом, небом, водою (трилогія). Проза.

14.                       Павленко Марина. Пенталогія про Русалоньку із 7-В. Проза

15.                       Пагутяк Галина. Королівство. Проза. Фантастика

16.                       Роздобудько Ірен. Арсен. Проза

17.                       Росич Олекса. Джовані Трапатоні. Проза

18.                       Рутківський Володимир. Джури козака Швайки. Сторожова застава. Сині води. Потерчата. Проза

19.                       Сайко Оксана. Кав’ярня на розі. Новенька та інші історії. Проза

20.                       Штанко Катерина. Дракони, вперед! Проза

21.                       Збірка оповідань «Мама по скайпу». Проза