23 квітня відзначається 100 років від дня народження Гигорія Михайловича Тютюнника

23 квітня відзначається 

100 років від дня народження 

Григорія Михайловича Тютюнника 

українського прозаїка, поета  

Народився в селі Шилівка Зіньківського району на Полтавщині. У 1938— 1941  роках разом з О. Гончаром навчався у Харківському університеті на літературному факультеті, який закінчив у 1946 році. На початку другої світової війни письменник добровільно пішов на фронт, двічі був тяжко поранений, двічі втікав з полону, брав участь у діях партизанських загонів, які вели боротьбу з ворогом на території Кіровоградщини, Чехословаччини.  Воєнне лихоліття назавжди вкарбувалося в пам'яті і свідомості письменника, до останніх днів життя нагадувало про себе осколком біля серця. У 1947 році приїхав ув Кам’янку . Був на педагогічній роботі, працював співробітником львівського журналу «Жовтень», вів активну і напружену літературну діяльність. Творчий доробок митця складають збірку оповідань «Зоряні межі» (1950), повість «Хмарка сонця не заступить» (1957). У березні 1949 році одружився з Оленою Федотівною Черненко. З квітня цього ж року став рухатися осколок по краю легені і підривав могутнє здоров’я Григорія. Операція, ще одна, і ще. Аж доки в 1953 році вийняв осколок Амосов. Але функції організму були підірвані. « В 1961 році 24 серпня ми переїхали до Львова, а 29 серпня Григорій обрав собі вічну квартиру.» писала дружина покійного. Першим читачем його творів, порадником і другом була його дружина – Олена Федотівна Черненко. Вірною його пам’яті вона залишалася все своє життя.  Саме завдяки О.Ф.Черненко були підготовлені до друку його неопубліковані за життя твори.

Вже після смерті письменника; світ побачив його збірку поезій воєнного часу 

«Журавлині ключі» який був написаний 1963.

 

Похованій на Личаківському цвинтарі.

 
Український письменник — Тютюнник Григір Михайлович (1931—1980) доводиться йому молодшим братом по батькові. Брати Григорій і Григір Тютюнники отримали одне й те саме ім'я Григорій через випадковий збіг обставин. Григорія насправді хотіли назвати Георгієм (Їгорем). Записувати дитину відрядили діда по матері, який по дорозі до сільради добряче випив за здоров'я новонародженого. Коли ж потрапив до сільради, то переплутав ім'я і записав онука Григорієм. Про дідову витівку дізналися, коли Їгору-Григорію було вже років п'ятнадцять — на той час у Михайла Тютюнника у новій сім'ї уже підростав другий син, за іронією долі, теж Григорій. Згодом, щоб відрізняли братів, молодшого стали звати Григором.

Званням лауреата Шевченківської премії за роман “Вир”  
письменник Григорій Тютюнник удостоєний посмертно в 1963 році.