28 квітня народилася Харпер Лі.

28 квітня народилася Харпер Лі.

Харпер Лі — американська письменниця  народилася у Монровіль, Алабама.

Лі — юрист за освітою і за фахом, автор роману "Вбити пересмішника" ("То Kill a Mockingbird", 1960), удостоєного Пулітцерівської премії за 1960 p., перекладеного багатьма мовами світу, який очолював списки бестселерів упродовж тривалого часу. Після такого блискучого дебюту Лі оголосила, що працює над другим романом, який, проте, так і не з'явився.

Лі народилася та виросла в невеликому містечку Монровіль штату Алабама в сім'ї адвоката, навчалася у коледжі Монтомері, а 1945 р. вступила в Алабамський університет. У 1950 р. вона вступила на роботу у Нью-Йоркський відділ бронювання авіакомпанії. У вільний час почала писати. Два есе та кілька оповідань показала літературному агентові, який порадив їй одне з оповідань розвинути в повість або роман. У 1957 р. Лі звернулася до видавництва "Ліппінкотт" з рукописом свого роману. їй порадили змінити композицію, на що пішло три роки праці.

Епіграфом до свого роману Лі взяла слова чудового англійського дитячого письменника Ч. Лема: "Юристи, напевне, теж колись були дітьми".

Секрет успіху першого роману Лі складався з багатьох факторів. Одним із них стало своєрідне звучання авторського голосу. У романі описані події 1935 р., що відбуваються у провінційному містечку Мейкомбе штату Алабама і відтворені з точки зору дівчинки, яка проживає в романі період від шести до дев'яти років, доньки юриста Аттікуса Фінча. Але дуже часто в тон оповіді та оцінки того, що відбувається, втручається голос 33-річної письменниці. Ось, приміром, як описано навчання першокласників читанню за новою системою: "...міс Керолайн махала в нас перед носом картками, на яких було виведено друкованими літерами: "кит", "кіт", "дім", "дим". Від нас, вочевидь, не вимагалося жодних коментарів, і клас мовчазно приймав ці імпресіоністичні одкровення".

Лі змальовує шлях становлення людини, формування тих понять і уявлень, які визначають саму її сутність. Тому в назву роману винесено слова "вбити пересмішника", якими можна було б назвати один із кількох епізодів роману: Аттікус купив у подарунок своїм дітям духові рушниці для вправляння у спортивній стрільбі. Але з такої рушниці можна було підстрелити й птаха. І слова Аттікуса про те, що найбільшим гріхом було б убити пересмішника — найбезневиннішу пташку, яка не клює ягід, а лише співає всім на радість, — виростають під кінець роману до рівня притчі, коли безкомпромісному юристові Аттікусу, здатному захистити в суді темношкірого Робінсона всупереч суспільній опінії містечка, доводиться йти на компроміс. Його переслідують, йому погрожують, вночі нападають на його дітей, котрі повертаються зі шкільного вечора, і вступається за них син із сусідської родини Редлі, котрий випадково опинився на місці злочину, цілком десоціалізований, відівчений від спілкування з людьми, позаяк у підлітковому віці вчинив переступ, за який батьки тримали його в домі на правах в'язня.

Захищаючи дітей у суцільній пітьмі, Редлі випадково вбиває нападника його ж зброєю. І, осмислюючи ситуацію над тілом пораненого сина, котрий лежить без свідомості, Аттікус готовий засвідчити на суді, що кривдника вбив, захищаючись, хлопчик. Тільки так можна уникнути несправедливого покарання Редлі. Потім вирішують сказати, що Боб Юел сам упав на свій ніж. Але сказати неправду має і присутня при нападі зовсім ше маленька восьмилітня Джин Луїза. І вона запевняє, що все зрозуміла. А на батькове запитання: "Що ти хочеш цим сказати?" — відповідає: "Ну, це було б ніби як збити пересмішника, адже так?" І за цими словами стоять зовсім не дитячі думки про те, що бути людиною — означає вміти відрізнити крик дикого птаха від наслідування йому пересмішником; бути людиною — це збагнути, що "майже всі люди хороші, коли їх, урешті-решт, зрозумієш". Ця афористично висловлена думка звучить переконливо в устах восьмилітньої дівчинки, позаяк дітям взагалі властиве загострене почуття справедливості. Так під кінець роману практично перевірено виховну систему Аттікуса, переконаного, що дітям завжди слід говорити правду: "Коли дитина про що-небудь запитує, заради всього святого, не ухиляйся, а відповідай. І не заговорюй зуби. Діти є дітьми, але вони помічають викрутаси не гірше за дорослих, і будь-який виверт збиває їх з пантелику".

Роман Лі з'явився услід за повістями Дж. Селінджера "Над прірвою у житі" (1951) і "Вино з кульбаби" Р. Бредбері (1957), близькими йому за тематикою і проблематикою.

Українською мовою роман "Убити пересмішника" переклав М. Харенко.